<<
>>

Фінансова система: сутність, структура та принципи функціонування

Важливою передумовою стабільного розвитку економіки є наявність ефективного механізму фінансового забезпечення потреб суб’єктів, діяльність яких відбувається на різних рівнях її функціонування. Сукупність відносин, спрямованих на створення умов для безперервного обігу фінансових інструментів між економічними суб’єктами, в узагальненому вигляді утворює фінансову систему.

Динамічний розвиток світового фінансового простору призводить до ускладнення фінансових механізмів, виникнення нових видів фінансових інструментів, організацію нових форм фінансового співробітництва. Все зазначене викликає потребу удосконалення організації фінансової системи, зростання ефективності її функціонування у частині забезпечення оптимального перерозподілу фінансових ресурсів з метою створення стабільного фінансового підґрунтя для реалізації найважливіших соціально-економічних функцій, покладених на її ключових суб’єктів.

Перманентність існування трансформацій сучасної економіки, викликаних чинниками як екзогенного, так і ендогенного характеру, формує об’єктивну необхідність зростання гнучкості економічних та фінансових систем поруч з підвищенням їх стійкості, що відображає здатність пристосовуватися до наявних змін та нівелювати деструктивний вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, зберігаючи належний рівень виконання покладених на них завдань. Необхідність дослідження стійкості фінансової системи є особливо актуальною для України, економіка якої характеризується перехідним станом протягом всього періоду її незалежного функціонування, що, відповідно, свідчить про незавершеність процесу формування фінансової системи та існування перспектив для її подальшого розвитку.

Вивчення теоретичних аспектів стійкості фінансових систем доцільно розпочати з розгляду сутності самої категорії «фінансова система» та її структурної побудови, що дозволить сформувати уявлення про наявність певних фінансових зв’язків між її ключовими елементами, а також спектр завдань, які вирішуються внаслідок її ефективного функціонування.

У контексті дослідження категоріально-понятійного апарату варто зазначити, що виокремлення сутнісних характеристик фінансової системи має бути логічно узгодженим з ключовими рисами загального поняття «система». Отже, економічна енциклопедія під редакцією С. В. Мочерного визначає систему як «комплекс елементів та їхніх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цілісності» [34]. При цьому В. В. Пилипів підкреслює, що інтеграція окремих елементів у єдине ціле відбувається через формування зв’язків між об’єктами і ресурсами [111], у той час як А. А. Шиян відзначає, що «елементи системи, об’єднані спільним функціонуванням, середовищем, у рамках якого вони знаходяться під дією системних взаємозв’язків, частково втрачають свої індивідуальні властивості та здобувають спеціалізацію» [166].

Таким чином, фінансова система у відповідності до загальноекономічних засад має бути результатом побудови взаємозв’язків між сукупністю елементів, поєднаних та спеціалізованих у рамках спільної мети. Однак, для більш повного розуміння даного явища необхідним є розгляд його змісту безпосередньо у розрізі фінансової науки. Аналізуючи публікації вітчизняних та зарубіжних вчених щодо трактування сутності фінансової системи, варто відзначити дискусійність існуючих підходів та зміщення акцентів на різні аспекти їх організації, як з точки зору функціонального, так і інституційного підходів.

Результати дослідження представлено у табл. 1.1 у вигляді узагальнюючих характеристик фінансової системи.

Таблиця 1.1 – Ключові риси фінансової системи, виокремлені у підходах до її трактування науковцями

Автори Узагальнюючі характеристики
Сукупність фінансових інститутів Структурованість – наявність окремих сфер та ланок Обіг грошових засобів Сукупність фінансових відносин Механізм фінансового забезпечення потреб економічних суб’єктів
Перерозподільний підхід
С. І. Лушин, В. А. Слєпов [151] + +
Л. А. Дробозіна [152] +
М. В. Романовський, Г. Н. Бєлоглазова [155] + + +
Д. Г. Чернік, А. З. Дадашев [29] + +
В. В. Ковальов [153] + +
Г.Б. Поляк [156] + +
О. І. Балабанов, І. Т. Балабанов [6] + + +
А. М. Ковальова [157] + + + +
Л. О. Миргородська [84] + + +
Д. М. Дмитренко [32] + + +
В. М. Федосов, С. І. Юрій [142] + + +
А. Г. Грязнова [149] + + + +
Ц. Боді, Р. К. Мертон [14] + + +
Н. Г. Стукало [140] + +
А. Г. Завгородній, Г. Л. Вознюк [37] + + +
Н. А. Мельникова [83] + + +
Забезпечувальний підхід
О. Д. Василик [19] + + +
В. М. Опарін [97] + + +
Ескалаційний підхід
І. В. Бокова, С. П. Дядічко та ін. [154] + + + +
В. Г. Крафт [48] + +

Як можна відзначити з даних таблиці, найбільш спрощено фінансову систему можна трактувати як сукупність фінансових інститутів. Однак, варто звернути увагу на те, що, визначаючи дану категорію подібним чином, науковці не обмежуються розкриттям лише інституційного аспекту. Так, Д. Г. Чернік, А. З. Дадашев [29] та О. І. Балабанов, І. Т. Балабанов [6] розглядають також функціональний аспект, який, на їх думку, полягає у наявності сукупності фінансових ресурсів [29] або, що є більш широким підходом, функціонуванні грошових відносин [6].

Варто відмітити недосконалість подібних дефініцій, оскільки вони не забезпечують врахування взаємозв’язків між суб’єктами, наявності фінансових механізмів та відображення завдань фінансової системи. У той час Д. М. Дмитренко [32] підкреслює, що зазначені фінансові інститути характеризуються взаємодією, результатом якої є «перерозподіл фондів фінансових ресурсів між суб’єктами господарювання, державою та домогосподарствами на внутрішньому і зовнішньому ринках». Дана дефініція відзначає також необхідність інтеграції національних фінансових систем до міжнародного простору. Врахування міждержавного та глобального рівня при визначенні особливостей функціонування фінансової системи забезпечує також підхід Н. Г. Стукало [140].

Схожими до попередньої є позиції А. Г. Грязнової [149] та Л. О. Миргородської [84], які, до того ж, відзначають, що фінансова система не лише об’єднує фінансові установи, а й включає інструменти та механізми, які створюють необхідні умови перебігу фінансових процесів.

Варто відзначити також специфічний підхід до трактування інституційної побудови фінансової системи, відображений у публікаціях Ц. Боді, Р. К. Мертона [14, 195], які розподіляють економічних суб’єктів фінансової системи на дві групи: до першої групи належать ринки, посередники, фірми та інші інститути, які надають фінансові послуги, а до другої домогосподарства, приватні компанії і урядові організації, які реалізують прийняті ними фінансові рішення за допомогою суб’єктів першої групи.

При розкритті інституційної ознаки побудови фінансової системи, ряд авторів підкреслює її структурованість, тобто виокремлення підсистем, суб’єкти яких характеризуються певною специфікою. При цьому більшість науковців ознакою, за якою здійснюється диференціація, вважає особливості формування та використання фондів фінансових ресурсів. Варто також відзначити, що при характеристиці сфер та ланок фінансової системи звертається увага на те, що вони мають бути самостійними та незалежними, однак при цьому носити взаємодоповнюючий характер. У даному контексті слід також позитивно відмітити дефініцію, надану А. Г. Завгороднім та Г Л. Вознюк [37], у якій враховано, що відносини між окремими ланками фінансових установ мають бути урегульовані фінансово-правовими нормами.

Варто звернути увагу на дуалістичний підхід трактування сутності фінансової системи, наведений у праці В. М. Федосова та С. І. Юрія [142] – за організаційно-інституційною структурою автори розглядають дане явище як сукупність фінансових установ, які забезпечують грошовий обіг, у той час як його розгляд з точки зору внутрішнього змісту передбачає врахування специфіки складових фінансової системи у процесі організації обігу фінансових ресурсів та, окрім нормативно-правової бази, наявності також системи органів управління, які визначають їх функціонування.

На відміну від традиційної диференціації існуючих підходів до трактування сутності фінансової системи, яка орієнтується на склад структурних компонентів (сукупність інституцій чи функціональних сфер та ланок), вважаємо доцільним акцентувати увагу на глобальній меті її функціонування, визначеній різними авторами. У даному контексті було виокремлено наступні підходи: перерозподільний – організація процесу обігу акумульованих фінансових ресурсів між суб’єктами системи для їх подальшого використання; забезпечувальний – задоволення економічних і соціальних потреб суспільства внаслідок здійснення фінансових операцій; ескалаційний – спрямованість функціонування фінансової системи на реалізацію процесу розширеного відтворення та досягнення економічного зростання.

При цьому переважна більшість авторів, наведених у табл. 1.1, при визначенні сутності фінансової системи представляє перерозподільний підхід, враховуючи лише її роль в обігу грошових коштів, що, на нашу думку, є занадто вузьким баченням значення даного поняття, оскільки забезпечення обігу фінансових ресурсів виступає механізмом реалізації функцій фінансової системи.

На відміну від зазначеної позиції, науковці, точка зору яких відображає сутність забезпечувального підходу (О. Д. Василик [19], В. М. Опарін [97]), головним завданням фінансової системи вважають фінансове забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян, що, на думку О. Д. Василика [19], реалізується шляхом виконання окремими її суб’єктами покладених на них функцій, що характеризує суспільне значення фінансової системи.

Аналізуючи положення, зазначені представниками ескалаційного підходу (І. В. Бокова, С. П. Дядічко та ін. [154]), позитивним моментом зазначеної позиції відмітимо врахування впливу фінансової системи на розвиток економіки на макрорівні, а не на рівні окремих економічних суб’єктів, як було зазначено раніше. Варто також звернути увагу на визначення, запропоноване В. Г. Крафт, у якому підкреслюється динамічність досліджуваного явища [48], що дозволяє досліджувати його функціонування у контексті економічного розвитку.

Критичний огляд існуючих у науковій літературі підходів до трактування сутності категорії фінансова система дає змогу узагальнити її ключові характеристики та визначити дане поняття наступним чином: фінансова система – це сукупність самостійних сфер та ланок, пов’язаних між собою існуванням механізмів обігу фінансових ресурсів, комплексне функціонування яких забезпечує задоволення існуючих потреб суб’єктів, що входять до її складу, на мікрорівні та економічне зростання на макрорівні.

Запропонований підхід дозволяє розкрити ключову мету функціонування фінансової системи, а також її операційні завдання. Однак, при цьому дана дефініція не передбачає однозначного виокремлення типових суб’єктів, які діють у її складі, залишаючи широкі можливості для конкретизації їх переліку у відповідності до рівня розвитку окремої економіки.

У контексті дослідження організаційних засад побудови фінансової системи важливу роль відіграє визначення принципів, дотримання яких забезпечує ефективне функціонування зазначеної категорії. Розглядаючи позицію вітчизняних науковців, можна відзначити, що представники теорії фінансів, зокрема, О. П. Кириленко [43], В. М. Опарін [97], В. М. Федосов, С. І. Юрій [142], обмежуються визначенням двох загальних принципів: єдності, тобто функціонування всіх елементів фінансової системи у рамках середовища, сформованого цілями державної економічної політики та інтересами суспільства; та функціонального призначення, що характеризує специфіку механізмів організації діяльності її сфер та ланок. Приймаючи до уваги зазначені аспекти та враховуючи визначальні риси системи як категорії, пропонуємо розширити перелік принципів фінансової системи та визначити їх наступним чином (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 – Принципи побудови фінансової системи

Назва принципу Характеристика
Цілісність Наявність єдиного середовища функціонування складових підсистем, яке обумовлює особливості побудови зв’язків між ними
Самостійність Сфери та ланки фінансової системи характеризуються наявністю суб’єктно-об’єктної специфікації, власних принципів, цілей та механізму функціонування
Емерджентність Виконання компонентами власних функцій та завдань, які в умовах їх цілісного співіснування формують перелік нових функцій та завдань фінансової системи, не властивих її складовим
Динамічність Фінансова система розвивається внаслідок дії зовнішніх та внутрішніх факторів, що передбачає модифікацію її елементів, механізмів та інструментів
Регульованість Окрім механізму внутрішнього управління фінансова система може також мати можливості для зовнішнього керування

Існування фінансової системи передбачає виконання нею певного ряду функцій, які має забезпечувати її оптимальна структурна побудова. На сучасному етапі дослідники виділяють наступні головні її функції:

– забезпечення часової та просторової трансформації фінансових ресурсів;

– організація систем ризик-менеджменту економічної діяльності;

– побудова оптимальних розрахункових механізмів (в тому числі клірингу), які сприяють розвитку торгівельних систем;

– забезпечення можливості акумуляції фінансових ресурсів з метою реалізації масштабних проектів, а також розподілу значного за обсягами капіталу між великою кількістю власників;

– інформаційна функція, пов’язана з обігом фінансової інформації для забезпечення координації децентралізованих систем менеджменту в різних сферах економіки;

– побудова ефективного механізму фінансового регулювання економіки [14, 53].

Окрім цього, до функцій фінансової системи відносять забезпечення ліквідності фінансових активів, а також створення можливостей для кредитування та заощаджень [53]. Враховуючи наведені аспекти, вважаємо доцільним узагальнити функції фінансової системи наступним чином (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 – Функції фінансової системи

Назва функції Характеристика
Трансформаційна Задоволення диференційованих у просторі і часі потреб економічних суб’єктів шляхом перетворення фінансових ресурсів у форму фінансових інструментів
Координуюча Забезпечення процесів акумуляції та розподілу фінансових ресурсів
Регулююча Наявність механізмів реалізації завдань державної фінансової політики
Превентивна Створення середовища для функціонування систем ризик-менеджменту діяльності
Стимулююча Сприяння економічному та соціальному розвитку суспільства

Зазначені функції обумовлюють основні завдання, які відображають ефективність функціонування фінансової системи:

– акумуляція та розміщення фінансових ресурсів, достатніх для створення обсягу ВВП, що відповідає економічній стратегії держави;

– забезпечення максимально ефективного використання наявного в економіці обсягу фінансових ресурсів (реалізується шляхом вибору оптимальної структури форм фінансування);

– повне забезпечення потреб економічних суб’єктів у результаті розподілу та перерозподілу створеної вартості ВВП;

– стимулювання надходження тимчасово вільних фінансових ресурсів до фінансування виробництва ВВП через інститути фінансового ринку;

– створення фондів страхування, спрямованих на забезпечення компенсації втрат фінансових ресурсів та понесених збитків, а також сприяння залученню акумульованих до них коштів у процес кругообігу фінансових ресурсів [97, 45].

У контексті визначення складових фінансової системи привертає увагу позиція Б. М. Сабанті [128], який зазначає, що «ланки фінансової системи як складова загальної категорії мають відповідати тим же ознакам, що й фінанси. Однак, кожна з ланок повинна мати власні ознаки, які відрізнятимуть одну ланку від іншої. Ці ознаки можуть співпадати з ознаками інших категорій, проте, жодна інша категорія не повинна мати всіх ознак разом, крім фінансової системи та її ланок».

Розглядаючи основні елементи, які утворюють фінансову систему, варто відмітити, що при їх виділенні науковці роблять акцент на різних ознаках, серед яких можна відзначити ринки та інструменти, специфіку створення, розподілу та використання фондів грошових коштів, сфери (ланки) фінансових відносин, фінансові організації тощо. При цьому найбільш поширеним є підхід щодо виділення сфер та ланок фінансової системи у залежності від специфіки формування та використання фондів фінансових ресурсів, зокрема С. І. Лушин та В. А. Слєпов [151] визначають, що фінансову систему можна розглядати як сукупність сфер, ланок, що опосередковують формування і використання доходів, а також як систему фінансових установ. Аргументом на користь використання даної класифікаційної ознаки може слугувати також широта охоплення та відповідність ключовим рисам класичного визначення категорії фінанси.

Прикладом подібного підходу до визначення складових фінансової системи може виступати позиція І. В. Бокової, С. П. Дядічко та ін. [154], які вважають її головними компонентами державні фінанси, фінанси підприємств та страхування, кожен з яких включає ряд самостійних ланок – до складу державних фінансів автори відносять такі класичні елементи як державний бюджет, державний кредит та позабюджетні фонди; фінанси підприємств охоплюють комерційні, некомерційні підприємства та громадські організації; у той час як сфера страхування об’єднує соціальне страхування, майнове страхування, страхування відповідальності та страхування підприємницьких ризиків.

Розглядаючи зазначений підхід до структурування фінансової системи, можна погодитися з пропозицією щодо виокремлення таких важливих її сфер як державні фінанси та фінанси підприємств, одна з яких забезпечує створення вартості ВВП, а інша – її розподіл. Однак, поруч з цим, залишається досить незрозумілим виділення на рівні з зазначеними підсистемами також сфери страхування, яка до того ж, поєднує соціальне та прибуткове страхування. До того ж, авторами не передбачається виокремлення такого елемента як фінанси домогосподарств, місце якого у фінансовій системі держави останнім часом виступає об’єктом активних наукових досліджень, а також фінансового ринку, визначальна роль якого у реалізації механізмів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами не підлягає сумніву.

Пропонуємо звернути увагу на підхід М. І. Кулікова, Л. С. Тишиної та ін. [148], які поділяють фінансову систему на дві самостійні сфери – централізовані та децентралізовані фінанси. При цьому автори відзначають також існування у рамках виділених сфер чотирьох підсистем – централізовані фінанси включають державні та муніципальні фінанси; а децентралізовані поділяються на фінанси домогосподарств та фінанси організацій, кожна з яких об’єднує окремі ланки (або часткові підсистеми) у залежності від механізму формування та використання грошових засобів у конкретних економічних суб’єктів. Зазначені чотири підсистеми у своїх дослідженнях виділяють також Д. Г. Чернік, А. З. Дадашев [29].

Схожою є позиція А. М. Ковальової [157], яка розділяє фінансову систему на загальнодержавні фінанси, за рахунок яких забезпечуються потреби розширеного відтворення на макрорівні, та фінанси господарюючих суб’єктів, які використовуються для забезпечення відтворювального процесу грошовими засобами на мікрорівні, у той час як В. В. Ковальов пропонує розглядати три рівні організації фінансової системи – фінанси населення, суб’єктів господарювання та держави [153].

Досить цікавою з точки зору розмежування функціонального призначення суб’єктів є позиція В. Г. Крафт [48], яка пропонує концепцію структурної побудови фінансової системи, що базується на поєднанні інституційної та суб’єктної класифікаційних ознак (рис. 1.1)

Рисунок 1.1 – Структурна побудова фінансової системи

Автор пропонує поєднати суб’єктний підхід, який відображає мету існування фінансової системи – у даному аспекті фінансові інструменти розглядаються як результат потреб сектора суб’єктів ринку та втілюють різноманітні форми реалізації функцій фінансової системи, а також інституційний підхід, який, відповідно, відображає структуру фінансових організацій, призначенням яких виступає задоволення фінансових потреб суб’єктного сектора.

Відповідно, деталізація основних категорій суб’єктів передбачає виділення у сфері державних (централізованих) фінансів окремо фінансів держави (державний бюджет, позабюджетні фонди, система державного кредиту) та муніципальних фінансів (місцеві бюджети, система муніципального кредиту), у той час, як сфера децентралізованих фінансів передбачає поділ лише складової фінанси організацій – на фінанси корпорацій, фінанси приватних і державних фірм, акції яких не було включено до лістингу на фондовому ринку, а також фінанси некомерційних організацій. Однак при цьому зазначається також можливість варіювання суб’єктної структури фінансової системи у залежності від специфіки національної економіки (рівня її економічного розвитку, складності технологій, які використовуються при обслуговуванні фінансової системи, відмінностей політичного та історичного розвитку), потреб аналізу, мети дослідження тощо.

Спільною рисою попередньо розглянутих підходів є включення до фінансової системи виключно складових, які діють на національному рівні. Однак, враховуючи комплексність даної категорії та її значимість для економічного зростання країн, для яких на сучасному етапі розвитку, до того ж, характерною є суттєва активізація інтеграційних процесів, що, в першу чергу призводить до стирання кордонів при здійсненні фінансових операцій, доцільним є також розгляд її взаємодії з зовнішньоекономічними елементами та їх включення у процесі структурної побудови. У даному контексті можна відзначити підхід ряду українських науковців, який вважається класичним при вивченні структури фінансової системи (рис. 1.2).

Запропонований варіант передбачає виокремлення самостійних сфер фінансової системи, які відображають її функціонування на рівні світового господарства (міжнародні фінанси), макроекономічному (державні фінанси) та мікроекономічному (фінанси суб’єктів господарювання та фінанси домогосподарств) рівнях, а також обіг фінансових ресурсів між суб’єктами (фінансовий ринок або фінансова інфраструктура, яка, з точки зору І. В. Оспіщева [158], включає також систему органів управління фінансами).

Рисунок 1.2 – Внутрішня структура фінансової системи (побудовано автором на основі [97, 142, 45, 158])

Окремі сфери (державні та міжнародні фінанси) додатково поділяються на ланки, які об’єднують певні форми фінансових відносин чи типи фінансових інструментів, які, незважаючи на незначні відмінності, у цілому визначено наступним чином: до складу державних фінансів включається державний та місцеві бюджети, позабюджетні цільові фонди, державний кредит та фінанси підприємств державної форми власності; у той час як міжнародні фінанси об’єднують міжнародні фінансові інститути, фінанси міжнародних організацій та міжнародний фінансовий ринок.

Окрім того, у даному підході до структурування фінансової системи відокремлену позицію займає страхування, знаходячись на проміжному рівні між сферами та ланками, що в даному контексті, є цілком вірним, оскільки страховий ринок не включається до структури жодної з визначених сфер фінансової системи, що унеможливлює його виділення на рівні її ланок, при цьому характеристики зазначеної категорії свідчать, що вона є не досить широкою для розгляду її у якості самостійної сфери. Таким чином, подібне відображення зазначеної складової забезпечує дотримання логіки класифікації та дозволяє врахувати специфіку структури економіки, обумовлену стрімким розвитком страхового ринку як у світовому фінансовому просторі, так і в межах вітчизняної економіки.

Відображення наднаціонального рівня при побудові структури фінансової системи забезпечується також у підході, пропонованому Н. В. Стукало [140], яка поруч з рівнями фінансової системи розглядає також її складові елементи, що дозволяє більш детально з’ясувати механізм її функціонування (рис. 1.3).

Автор виділяє п’ять рівнів фінансової системи, розмежовуючи наднаціональний рівень на міжнародні та глобальні фінанси. При цьому варто звернути увагу також на запропонований склад елементів, до яких відносять фінансові інструменти, фінансові інститути та фінансові ринки. Слід відмітити, що фінансові ринки пронизують всі рівні побудови фінансової системи, у той час як, фінансові інструменти та фінансові інститути диференціюються у межах кожної зі сфер. Порівнюючи даний підхід з раніше розглянутими, варто відзначити, що бюджет та державний кредит з точки зору автора належать до фінансових інструментів рівня державних фінансів, у той час як інші науковці вважають їх самостійними ланками або навіть сферами фінансової системи.

Рисунок 1.3 – Складові елементи та рівні фінансової системи

Враховуючи, що термінологічним словником Національного банку України фінансовий інструмент визначається як «контракт, результатом якого є створення фінансового активу одного суб’єкта господарювання і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу іншого суб’єкта господарювання», тобто до фінансових інструментів можуть належати «валютні (обмін однієї грошової одиниці на іншу); відсоткові (активи, які приносять прибуток за твердими, плаваючими чи змінними ставками); цінові (акції, дорогоцінні метали, сировина, товари) інструменти» [23], зазначені категорії не можуть бути визначені як фінансові інструменти, однак, при цьому решта зазначених фінансових інструментів дійсно може функціонувати у рамках визначених рівнів фінансової системи.

Що стосується трактування фінансових інститутів, які діють у межах визначених рівнів фінансової системи, також залишається дискусійним виокремлення на рівнях домогосподарств та підприємств банків та бірж зі складу фінансових ринків, однак, у цілому їх розмежування дає змогу зрозуміти специфіку організації відносин у рамках фінансової системи.

У контексті дослідження теоретичних аспектів функціонування фінансової системи, представлених у зарубіжних джерелах, привертає увагу позиція науковців щодо її структурування. Авторами виділяється три базових компоненти, взаємодія яких формує фінансову систему:

– фінансові інститути;

– фінансові ринки;

– фінансові інструменти і послуги [173].

Взаємозв’язки між зазначеними складовими також вважаються частиною фінансової системи. При цьому до фінансових інститутів відносяться як фінансові посередники (банківські та небанківські), так і регуляторні органи; фінансові ринки у складі фінансової системи розглядаються у розрізі різних класифікаційних ознак (організованості, строковості тощо); окремою складовою визначено фінансові інструменти та послуги, які опосередковують рух фінансових ресурсів. Таким чином, фінансова система представлена як фінансові інститути, які здійснюють операції з фінансовими активами на фінансових ринках.

Варто звернути увагу на концепцію, запропоновану Ф. Хартманом, Ф. Хейдер та ін. [188, 199], яка відображає не лише внутрішню будову фінансової системи, але і її взаємодію з економікою в цілому (рис. 1.4).

Відповідно до запропонованої концепції фінансова система розглядається на кількох рівнях: перший рівень – базовий, включає такі елементи фінансової системи, трансформація яких відбувається помірними темпами; другий рівень – комплексний, відображає результат функціонування фінансової системи, який складається з двох взаємопов’язаних та взаємовпливаючих показників – фінансової ефективності та фінансової стабільності (фінансова стабільність відображає здатність фінансової системи до протидії несприятливому впливу ринкових дисбалансів та пом’якшення наслідків впливу кризових тенденцій; у найбільш загальному вигляді фінансовою стабільністю вважається відсутність кризових явищ); третій рівень – макроекономічний, представлений також двома параметрами – економічною ефективністю та економічною стабільністю, ілюструє макроекономічний результат, який досягається в умовах оптимального функціонування фінансової системи.

Рисунок 1.4 – Концептуальна схема фінансової системи

У складі факторів, що формують базис фінансової системи, виділяється законодавче забезпечення, а також фінансове та корпоративне управління, які створюють передумови її ефективного та стабільного функціонування; елемент монетарні інститути включає систему кредитно-фінансових посередників, які забезпечують рух фінансових ресурсів між домогосподарствами та корпоративним сектором; фінансова структура як елемент фінансової системи відображає збалансованість функціонування ринків та посередників, їх відповідність фінансовим потребам економіки, у той час як під ринковою інфраструктурою розуміється розвиток розрахункових та торговельних систем. Окрім цього, авторами відзначається, що основою функціонування фінансової системи є також політичне та соціальне середовище.

Перевагою наведеної концепції є відображення результату функціонування фінансової системи під впливом зовнішніх факторів та її місце в економічній системі держави. Складові елементи першого рівня є свого роду незалежними змінними, які, під впливом об’єктивного фактора (фінансової інтеграції / розвитку / модернізації) визначають проміжну змінну, представлену показниками фінансової ефективності та фінансової стабільності, яка детермінує результативну змінну. При цьому вимірниками результативної змінної виступають два показники – економічне зростання, рівень якого ілюструє економічну ефективність, стабільність цін, яка є індикатором економічної стабільності.

Проведене дослідження щодо структурування фінансової системи у вітчизняній та зарубіжній літературі дозволяє визначити існування принципових відмінностей – так, українськими та російськими науковцями сфери фінансової системи визначаються у розрізі рівнів організації суб’єктів, у той час як інші автори виділяють різні функціональні елементи, призначені для реалізації механізму фінансового посередництва, при цьому не акцентуючи увагу на ролі у фінансовій системі суб’єктів, для яких фінансова діяльність не являється основною – домогосподарств та підприємств.

Узагальнення всіх зазначених підходів дозволило розробити власну структуру фінансової системи, яка включає її основні елементи, згруповані у відповідності до їх ролі в її функціонуванні, що, враховуючи визначені раніше принципи та функції, забезпечило можливість побудови структурно-функціональної організації фінансової системи (рис. 1.5). У складі суб’єктів, що формують активну частину фінансової системи, можна відзначити суб’єктну підсистему, яка включає сфери та ланки, що безпосередньо пов’язані з акумуляцією, розподілом та споживанням фінансових ресурсів, у той час як інституційна підсистема включає сфери і ланки, функціональне призначення яких формується потребами державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання та фінансів домогосподарств. Між зазначеними підсистемами існує тісний двосторонній зв’язок.

Варто відзначити, що ланка державних фінансів включає як безпосередньо державні, так і місцеві фінанси, що зумовлено аналогічними принципами їх функціонування та наявністю системи міжбюджетних відносин, яка відображає зв’язки всередині зазначеної сфери. При цьому у складі інституційної підсистеми окремо виділено фінансовий та страховий ринки, що пов’язано з подібністю основних засад їх функціонування, однак, наявністю специфічних відмінностей фінансових інструментів та механізмів діяльності. Що стосується такої сфери як міжнародні фінанси, яка, безумовно, приймає участь у побудові фінансової системи, то діяльність її установ доцільно розглядати у межах фінансового ринку.

Рисунок 1.5 – Структурно-функціональна побудова фінансової системи

Окрім зазначених активних складових фінансової системи варто звернути увагу також на існування організаційної підсистеми, яка формує середовище для її ефективного функціонування шляхом впровадження регулятивних заходів та системи моніторингу за діяльністю її основних суб’єктів та виступає ключовою ланкою механізму реалізації регулюючої функції фінансової системи. Враховуючи специфіку зазначеної підсистеми, її доцільно виділяти окремо від активних суб’єктів та розглядати її вплив у цілому на розвиток фінансової системи як з точки зору створення нормативно-правового середовища діяльності її суб’єктів, так і з точки зору застосування регуляторних заходів.

Таким чином, запропонована структурно-функціональна схема побудови фінансової системи дозволяє узагальнити її ключові компоненти та виявити взаємозв’язки між ними, а також врахувати принципи, які мають дотримуватися у процесі її функціонування та визначити виконувані нею функції, що створює підґрунтя для встановлення тактичних і стратегічних цілей стійкого розвитку фінансової системи та розробки системи заходів з підтримання її стійкості.

<< | >>
Источник: Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014. 2014

Еще по теме Фінансова система: сутність, структура та принципи функціонування:

  1. 1.3. Особливості функціонування фінансових систем в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів
  2. 3.3. Реформування системи фінансового нагляду в Україні у контексті забезпечення стійкості фінансової системи
  3. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ
  4. Основные характеристики, типология и принципы построения искусственных нейронных сетей при прогнозировании финансовых рынков
  5. 2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни
  6. Структура базовой сделки факторинга и определение факторинга.
  7. 1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи
  8. 3.1. Науково-методичний підхід до оцінювання рівня стійкості фінансової системи
  9. 2.2. Аналіз та дослідження показників характеристики стійкості фінансової системи України
  10. 3.2. Оптимізація параметрів стійкості фінансової системи
  11. 2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи