<<
>>

2.5. Організаційно-правові засади банківського нагляду за діяльністю комерційних банків

Банківський нагляд – один із найважливіших елементів захисту прав людини і громадянина суспільних інтересів у банківській сфері. Він спрямований на створення та зміцнення надійності банківської діяльності і значною мірою впливає на стабільність національної валюти.

Здійснення банківського нагляду покладено на Національний банк України, який згідно п.8 ст.6 Закону "Про Національний банк України" здійснює банківське регулювання та нагляд. З цього випливає, що поняття "банківське регулювання" та "банківський нагляд" взаємопов’язані між собою. Проте ні в чинному законодавстві, ні в юридичній літературі немає чіткого визначення цих понять.

Поряд з названими термінами вживається ще і термін "банківський контроль". Нерідко всі ці терміни вживаються як тотожні. А окремі автори зміщують акценти на користь того чи іншого поняття. Так, Ж. Матук узагальнює поняття "банківський контроль", включаючи до нього як видання нормативно-правових актів, так і процес відстеження діяльності банків та адміністративно-вольовий вплив на їх діяльність [119, с.283-294]. Навпаки В.П. Поляков в якості узагальнюючого бере поняття "банківське регулювання", яке визначає як систему заходів за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи [148, с.139].

В.В. Пасічник розмежовує згадувані поняття і зазначає, що під банківським регулюванням розуміють розробку та видання уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи банківської діяльності. А під контролем за діяльністю банків він має на увазі цілісне й безперервне відстеження здійснення банками їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами [139, с.238].

На нетотожності термінів "банківське регулювання" і "банківський нагляд" наголошує О.П.

Орлюк, оскільки відносить їх до різних (хоча взаємодоповнюючих) видів діяльності. Регулювання, на її думку, включає в себе розробку й видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій, методологічних матеріалів, що базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності. Контроль за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення їх надійності і стійкості. Він передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з чинним законодавством [127, с.162].

В цьому контексті заслуговує на увагу визначення цих понять, що подані у Енциклопедії банківської справи України, а саме:

- банківське регулювання – одна із функцій держави, яка полягає у створенні системи норм, що регламентують і регулюють діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства [65, с.454].

- банківський нагляд – особливий вид відомчого контролю системи моніторингу та активних упорядкованих дій, здійснюваних державою (в особі центрального банку чи уповноважених наглядових органів) з метою забезпечення дотримання комерційними банками та іншими фінансово–кредитними установами законодавства та обов’язкових економічних нормативів [65, с.68]. Як бачимо з наведеного у довідково-енциклопедичній літературі ці поняття розрізняються.

Суттєве значення для розуміння поняття "банківське регулювання" та його відмежування від поняття "банківський нагляд" має їх законодавче закріплення в Законі "Про Національний банк України". Стаття 1 цього Закону визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Банківське регулювання визначається як одна з функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства [175].

Разом з тим аналіз змісту Закону про Національний банк дозволяє стверджувати, що законодавець не завжди послідовний щодо свого розуміння даних понять. Так, у п.8 ст.7 Закону про Національний банк банківське регулювання та нагляд розглядаються як єдина самостійна функція Національного банку, а в ч.2 ст. 55 йдеться про те, що Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду, тобто як дві окремі функції.

Традиційно юридична наука, зокрема, наука адміністративного права виходить з того, що терміни "нагляд", "контроль" це різні поняття і розрізняються вони між собою за низкою ознак.

Насамперед необхідно зазначити, що нагляд – це здійснення спеціальними державними органами постійного спостереження за діяльністю непідпорядкованих їм органів або осіб з метою виявлення порушень законності, тоді як контроль характеризується наступним: між контролюючим і, контрольним, якщо здійснюється відомчий контроль, існують відношення підпорядкованості; об’єктами контролю є як законність, так і доцільність діяльності контролюємого; у відповідних випадках контролюючий орган вправі застосовувати заходи впливу до підконтрольного за допущені порушення [5, с.454-458].

Юридична наука виходить з того, що різниця між вищезгаданими термінами обумовлена в основному тими заходами, котрі можуть застосовувати органи нагляду і органи контролю при виявленні порушень. Наглядові органи не вправі ні відмінити незаконний акт, ні накласти стягнення на порушника.

Завданнями нагляду є ознайомлення з діяльністю певного об’єкта, висловлення думки про неї, констатація закономірності дій чи помилок, а також виявлення умов, що сприяють їх виникненню.

Контролюючий орган у більшості випадків наділяється більш дієвими засобами впливу, і, перш за все, правом відміняти незаконні акти, саме це є характерною рисою контролю порівняно з наглядом.

Отже вважаємо, що поняття контроль і нагляд є самостійними функціями, які визначають діяльність державних органів та їх компетенцію і спрямовані на досягнення поставлених перед відповідними органами мети і виконання завдань.

Дещо відмінну позицію щодо понять, які аналізуються займав у свій час (70-роки минулого століття) В.М. Горшеньов, який об’єднував контроль і нагляд в єдину наглядову діяльність, призначення якої вважав виявлення, попередження та визначення заходів щодо усунення порушень [52, с.182].

На наш погляд, для Національного банку України характерна наглядово-контрольна діяльність, оскільки він одночасно здійснює нагляд і контроль.

У спеціальній літературі деякими фахівцями вживається подібна термінологія. Так, В.Л. Кротюк один із параграфів своєї праці озаглавив так "Правові питання контрольно-наглядової діяльності НБУ", [103, с.128], а О.П. Орлюк відповідно "Принципи та методи наглядово-контрольної діяльності НБУ" [127, с.193].

Управління комерційними банками з боку державних органів здійснюється в формах регулювання та нагляду. Банківське регулювання як одна з форм державного управління являє собою систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківській системі. Регулювання включає в себе розробку та видання уповноваженими органами нормативних актів, положень, інструкцій, методологічних матеріалів, які базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності.

За своїми цілями ці акти поділяються на акти так званого пруденційного (або інакше "розумного") регулювання та акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять видання правових актів, метою яких є мінімізація можливих ризиків банківських установ і забезпечення стійкості та здоров'я як окремого банку, так і банківської системи в цілому [66, с.48].

До економічного регулювання відносять регулювання, спрямоване на досягнення економічних цілей. З метою захисту інтересів вкладників і кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Фахівці розрізняють три основних види економічних методів регулювання: податкові, нормативні та коригуючі [95, с.13-15].

Відповідно до ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Державне регулювання діяльності банків може здійснюватися НБУ у формі адміністративного або індикативного регулювання. До першої форми можна віднести реєстрацію банків, ліцензування їх діяльності, застосування адміністративних і фінансових санкцій, нагляд та надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Індикативне регулювання має базуватися на використанні та контролі за дотриманням обов’язкових економічних нормативів, визначення норм обов'язкових резервів, норм відрахування до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій, визначенні відсоткової політики, порядку рефінансування банків і встановлення кореспондентських відносин, контролю за певними видами банківських операцій тощо.

У правовій літературі цілком слушно підкреслюється, що державне регулювання покликане сприяти забезпеченню: стійкості роботи та зміцненню фінансового стану банківської установи; орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства; наукової організації грошового обігу в народному господарстві; створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб [127, с.162].

Що стосується банківського нагляду, то в широкому розумінні – це система заходів, які використовуються державою для гарантування стабільності фінансової системи країни, її безпеку.

Необхідність банківського нагляду з боку держави визначається соціальною природою комерційних банків, які функціонують в основному як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку.

Одночасно вони виконують спектр суспільно корисних та необхідних функцій (розрахунково-касове обслуговування підприємств, бізнес-структур та населення, збереження грошових заощаджень суспільства та ін.), що й робить регулювання їх діяльності та нагляд обґрунтованим та необхідним завданням держави.

Відомі фахівці з банківської справи О.С. Любунь, К.Є. Раєвський, зазначають, що банківський нагляд на сучасному етапі – це моніторинг усіх видів ризику притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму, насамперед, системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи [237, с.4].

До основних завдань банківського нагляду можна віднести: забезпечення стабільності та надійності банківської системи; захист інтересів вкладників, що розміщують свої вклади в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства; створення конкурентного середовища у банківському секторі; забезпечення прозорості політики діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо; забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері.

В країнах зі сталою ринковою економікою банківський нагляд існує в різних формах вже більше ста років, особливого значення він набув в США і країнах Західної Європи. У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Науковці з банківської справи з інституційної точки зору виділяють три групи країн, що відрізняються способами організації побудови органів нагляду, місцем та роллю центрального банку в цих структурах [145, с.4]. По-перше, це країни, у яких нагляд здійснюється виключно центральними банками (Великобританія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Греція, Португалія) [148, с.140]. По-друге, країни, у яких нагляд здійснюється центральним банком разом з іншими органами (США, Франція, Німеччина) [11, с.82-87]. По-третє, країни, у яких нагляд здійснюється не центральним банком, а іншими органами відокремленим від центрального банку (Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Канада) [3, с.175].

Таким чином, у різних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду. Система органів нагляду у тій чи іншій країні відображає специфічні особливості історичного та політично-економічного розвитку країни, її традиції тощо.

У процесі створення банківської системи в Україні функції банківського нагляду було покладено на Національний банк, одним із основних завдань і однією з основних функцій якого є нагляд за діяльністю комерційних банків. Запровадження банківського нагляду в Україні, як зазначає фахівець з банківської справи В.Л. Кротюк, має свою історію [104, с.2]. У 1992 р. В складі НБУ було організовано управління банківського нагляду, яке й розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. Серед перших нормативних актів, розроблених цим управлінням, були тимчасове положення "Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю, затверджене постановою Правління НБУ від 17.07.1992р.; Положення про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків, затверджене постановою Правління НБУ від 21.12.1993р. Статус, функції та завдання служби банківського нагляду НБУ було визначено Положенням "Про службу банківського нагляду НБУ", затверджене наказом Голови Правління НБУ від 12.07.1994р. Відповідно до цього Положення діяльність служби банківського нагляду була спрямована на забезпечення дотримання банками економічних нормативів, аналізу даних балансу, інспектування безпосередньо на місцях.

Діяльність комерційних банків в цей час засвідчила, що в їх роботі було чимало недоліків і зловживань. Для забезпечення більш поглибленого нагляду за їх діяльністю Правління НБУ прийняло ще низку документів. Серед них – Інструкція "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" від 30.12.1996р. [187]. Методичні вказівки з інспектування комерційних банків та банківських установ в Україні, затверджені постановою Правління НБУ від 30.12.1996р.

Суттєві зміни у структурі банківського нагляду відбулися у 1997р., після затвердження Правлінням НБУ Положення "Про структуру системи банківського нагляду та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності банків" від 17.11.1997р. Згідно з цим актом НБУ система банківського нагляду скоординована за вертикаллю і діє як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. Вона має такі рівні: відділ банківського нагляду територіального управління: Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ; відповідні департаменти банківського нагляду НБУ; заступник Голови Правління НБУ; Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.

Найвищою інстанцією системи банківського нагляду є Правління НБУ, до компетенції якого відноситься прийняття найважливіших рішень щодо банківського нагляду, видання нормативно-правових актів, вирішення питань відносно відсторонення керівників банку, призначення тимчасової адміністрації банку та припинення його діяльності.

Важливим кроком до побудови ефективної системи банківського нагляду і наближення його до вимог світових стандартів було прийняття 30.10.2000 р. Правлінням НБУ постанови про реорганізацію банківського нагляду. Відповідно до цієї постанови на рівні центрального апарату НБУ, структура органів банківського нагляду представлена Генеральним департаментом банківського нагляду, до якого входять: департамент реєстрації та ліцензування банків; департамент безвиїзного нагляду; департамент інспектування банків; департамент з питань роботи з проблемними банками; управління координації з питань банківського нагляду. Нова організаційна структура зорієнтована на підвищення самостійності та ефективності банківського нагляду, передбачає більш чіткий розподіл функцій, зосередження їх в одному структурному підрозділі з метою недопущення дублювання та розпорошення.

Банківський нагляд на рівні регіональних управлінь НБУ виконують відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків створені в цих управліннях. До основних їх напрямків діяльності відноситься: підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій; надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій; інспектування банків і банківських установ; обробка економічної інформації; здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та посередній (3).

Наглядова діяльність НБУ, як передбачено ч.2 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків та території України та закордоном, установи іноземних банків в Україні, філій та представництва іноземних банків на території України, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності.

Згаданий вище Закон визначає і осіб, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ, зокрема: власник істотної участі у банку, якщо НБУ вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу НБУ.

Об’єктом перевірки НБУ може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Як уже йшлося вище Україна, організуючи власну банківську систему банківського нагляду, пішла шляхом країн Західної та Східної Європи, в яких банківський нагляд здебільшого здійснюється виключно центральними банками.

Від часу створення банківського нагляду в структурі НБУ, серед науковців і фахівців банківської справи йде дискусія відносно того, де нагляд повинен функціонувати: в складі НБУ чи бути відокремленим від нього.

Керівники НБУ виходять з того, що нагляд за банками повинен функціонувати як складова структура НБУ [214, с.25; 44, с.31]. Зокрема, В.Л. Кротюк зазначає, що центральний банк є ядром фінансової системи і банківський нагляд є його прямою і цілком природною функцією, а тому на його погляд, в Україні нагляд має здійснювати НБУ [103, с.131].

В той же час деякі науковці, зокрема В.В. Салтинський вважає, що відокремлення нагляду від НБУ сприятиме суттєвому покращенню роботи щодо банківського нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків [200, с.194].

Про створення наглядового органа держави за діяльністю банків відокремленого від НБУ наголошувалося в Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" від 14.07.2000 р. [172].

Але це питання залишається не вирішеним. З цього приводу є декілька міркувань. По-перше, як зазначає О.П. Орлюк, на сучасному етапі розвитку банківського сектора та функціонування центробанку в Україні немає наявних підстав говорити про неефективність діючої системи банківського нагляду [127, с.193]. По-друге, відсутні дослідження в яких би було доведено: який наглядовий орган здійснює свої повноваження краще, той що знаходиться в структурі центрального банку, чи той, що відокремлений від нього. Те що банківський нагляд може діяти ефективно, оперативно будучи в складі центрального банку (як це зараз в Україні) відомо давно, оскільки в багатьох країнах світу саме центральні банки на протязі десятків років здійснюють наглядову функцію.

Відносно цього питання заслуговує на увагу думка А.Ф. Бурдюгова, який вважає, що в тих країнах, де наглядові органи діють як відокремлені від центрального банку, то це скоріш історична особливість, а не правомірна доцільність [29, с.138].

На наш погляд, незалежно від того як інституціонально організований банківський нагляд, орган, що здійснює його повинен мати всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ним завдань.

Нагляд за комерційними банками НБУ традиційно здійснює двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд – це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, що здійснюється на основі документів, які подаються самими банками.

Безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки (збитки та інші супутні форми)), що подаються органами банківського нагляду на регулярній основі і дає можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження яка дозволяє виявити проблеми у діяльності комерційних банків, що дає змогу обмежити їх надмірні ризики та попередити їх банкрутство. При цьому слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він проводиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та уразі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності. Дані звітності комерційних банків аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявити, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджуються тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків.

На основі різних аспектів діяльності комерційного банку органи безвиїзного банківського нагляду роблять загальний висновок про фінансовий стан банку, формулюють рекомендації про необхідність здійснення відповідних заходів щодо покращення його фінансового стану.

Для оцінки фінансового стану та визначення рейтингової оцінки банківських установ НБУ використовує міжнародну стандартизовану оціночну систему CAMEL. В Україні на її основі Правління НБУ прийняло Положення про порядок визначення та застосування комплексної рейтингової оцінки комерційних банків за системою CAMEL від 25.06.1998 р.

Рейтинг банків – це система оцінки їх діяльності, що базується на фінансових показниках роботи і даних балансу банку. Рейтинг за системою CAMEL, досить точно відображає фінансовий стан комерційного банку та визначає необхідність прийняття органами нагляду відповідних заходів щодо діяльності банку. Рейтинг здійснюється за п’ятибальною шкалою, в якій найвища оцінка – "1", а найнижча – "5". Банки, які хронічно отримують за системою CAMEL четвірку – п’ятірку, відносяться до проблемних і переводяться в режим фінансового оздоровлення. Ті, які мають "трійку", можуть бути визнані НБУ проблемними, а можуть бути залишені в загальному режимі діяльності.

Ступінь достовірності фінансової інформації, що надається органам нагляду, формування комплексної та точної уяви про стан фінансової діяльності банківської установи, професійний рівень її керівництва органи банківського нагляду можуть отримати лише шляхом виїзних інспекційних перевірок комерційних банків на місцях [70, с.3-5]. У ст. 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містяться норми, які визначають мету та порядок проведення інспекційних перевірок. Зокрема, перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність та нормативно-правових актів НБУ.

Порівняно з безвиїзним наглядом виїзні інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Крім державного нагляду, що здійснює НБУ до системи наглядово-контрольної діяльності відноситься і банківський аудит. Банківський аудит існує у двох формах: внутрішній, що проводиться відповідною службою банку та зовнішній, - що проводиться незалежними аудиторськими фірмами [26, с.60-61].

Внутрішній аудит є невід'ємною частиною діяльності комерційного банку. Він спрямований на перевірку та оцінку адекватності й ефективності системи внутрішнього контролю і якості виконання співробітниками банку своїх обов’язків [32, с.51-53].

Організаційно внутрішній аудит це структурний підрозділ банку, який створюється за рішенням вищого органу банку і підпорядковується безпосередньо спостереженій раді банку, як це передбачено ст. 45 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Такий організаційний статус забезпечує аудиторам незалежність і дає змогу бути об’єктивними у своїх висновках.

Обов’язковість внутрішніх аудиторських перевірок передбачено Положенням "Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України", затвердженим постановою Правління НБУ від 20.03.1998 р. [177]. Діяльність внутрішнього аудиту банку може здійснюватися як на підставі раніше складеного плану, так і на вимогу керівництва банку.

Щодо зовнішнього аудиту, то фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно перевірена незалежним аудитором. Зовнішній аудит означає незалежну експертизу і аналіз фінансової звітності і фінансового стану банку в інтересах його акціонерів, вкладників і держави в цілому. Обов'язковість зовнішніх аудиторських перевірок обумовлена ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" [160, №23. – ст. 243].

Згідно Закону аудит є перевіркою публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансової діяльності банків з метою визначення їхньої достовірності. Повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Крім закону про аудит в даний час діє Положення про порядок надання до НБУ аудиторських звітів (аудиторських висновків) за результатами перевірки річної фінансової звітності банку, затверджене постановою Правління НБУ від 29.09.2003 р. [183], згідно якого на банки покладено обов’язок подання до НБУ та його територіального управління за місцем знаходження банку аудиторського звіту та висновків за результатом проведення аудиту не пізніше ніж 30 квітня року наступного за ним.

Отже нагляд за банками складається з декількох видів і передбачає не тільки виконання своїх завдань центральним банком, а й обов’язкову участь у контрольному процесі аудиторів. Безумовно внутрішній та зовнішній аудит банківських установ відіграє значну роль, оскільки є необхідним доповненням до офіційного банківського нагляду. Завдяки регулярній публікації балансів, звітів про прибутки й збитки, аудиторських висновків тощо забезпечується прозорість діяльності банків, що забезпечує зростання довіри клієнтів, громадськості до банківських установ.

Треба зауважити, що модель банківського нагляду в Україні базується на міжнародних стандартах його здійснення. В останні десятиріччя у світовій практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов’язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його знаходження у Швейцарії у м. Базель). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. У зв'язку з глобалізацією світової банківської системи. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

Міжнародні стандарти банківського нагляду, сформульовані в Загальних принципах ефективного банківського нагляду і опубліковані у 1987 р. Згодом до них були внесені деякі доповнення, а у жовтні 1997 р. Міжнародний валютний фонд та Світовий банк на своїх зборах затвердили Базельські принципи і близько 150 країн світу, в тому числі Україна, заявили про готовність застосовувати їх у своїй практичній діяльності.

Об’єктивні рамки обсягу роботи не дозволяють зупинитися на характеристиці Загальних принципів ефективного банківського нагляду оскільки їх значна кількість, тільки основних – 25 [25, с.256-263]. Але варто зазначити, що Закон України "Про банки і банківську діяльність" дає змогу досягти певної відповідності вітчизняного банківського нагляду Базельським принципам. В результаті їх реалізації значно ефективнішим став нагляд за банківськими установами. Передусім це стосується проведення безвиїзного та виїзного нагляду, який значно наблизився до інтеграції, удосконалено принцип збору та оцінки фінансових звітів і статистичної інформації, посилено спроможність органів нагляду оцінювати наглядову інформацію за допомогою виїзних перевірок та зовнішніх аудиторів.

Базельські принципи значну увагу приділяють тому, щоб засновники, головні акціонери та керівництво банку були "належними особами", котрі відповідали б високим критеріям чесності та порядності.

У Законі України "Про банки і банківську діяльність" в п. 13, ст. 2 замість терміну "належні особи" запроваджено термін "ділова репутація", під яким розуміють "сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок, про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону". На наш погляд, таке визначення є більш чітким ніж "належна особа" чи "професійна чесність", що дозволяє органам банківського нагляду користуватися більш ґрунтовними критеріями. Як видно із наведеного вище визначення, Закон України не просто дублює Базельський принцип, а творчо відтворює його, пристосовуючи його до українських умов.

У зв’язку з запровадженням Базильських принципів постає питання відсторонення керівників від управління банком. На нашу думку, до категорії осіб, які підлягають відстороненню, необхідно включати не лише голову правління та головного бухгалтера (як це зараз передбачено в законодавстві України), а й будь-яку посадову особу, члена ради банку, чи головного акціонера, що володіє більше ніж 10% акцій. Але для відсторонення керівників від керівництва банком повинні бути чітко визначені підстави в законі, проте й до сьогодні вони не визначені.

На нашу думку, такими підставами мають бути: факти грубих чи систематичних порушень банківського законодавства України будь-якими посадовими особами за час роботи в банківських установах або висновки аудиторських фірм за підсумками проведеної перевірки фінансової діяльності банків.

Слід наголосити, що Україна, поставила перед собою задачу входження в ЄС, намагається враховувати вимоги Базельського комітету і приводить своє законодавство про банки і банківську діяльність у відповідності з його документами. Зокрема, в даний час зазначає заступник Голови НБУ В. Кротюк, виконано – 23 Базельських принципів із – 30 [197, с.33-34].

Враховуючи проблеми, що існують у цей час в діяльності банків, пріоритетними завданнями вдосконалення банківського нагляду (з урахуванням Базельських принципів банківського нагляду), на наш погляд, є такі: удосконалення критеріїв оцінки фінансового стану банків; запровадження ефективного моніторингу та системи оперативної діагностики і своєчасного реагування щодо можливих проблем у діяльності банків; забезпечення повної інтеграції процесів виїзного нагляду, безвиїзного контролю і системного аналізу з одночасним вдосконаленням методів їх здійснення; запровадження більш ефективного застосування процедур реорганізації, реструктуризації та ліквідації фінансово нестійких банків.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що ефективний банківський нагляд є ключовим елементом стабільного економічного середовища, в якому банківська система відіграє основну роль у здійсненні платежів, кредитуванні господарюючих суб’єктів та населення, одним із основних інструментів за допомогою яких створюється і підтримується фінансова стабільність у державі. Тому удосконалення банківського нагляду має стати одним із пріоритетних у державному будівництві банківської справи в Україні.

<< | >>
Источник: ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.5. Організаційно-правові засади банківського нагляду за діяльністю комерційних банків:

  1. 2.6. Правові засади застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства
  2. 2.2. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків
  3. §7. Функції комерційних банків, їх організаційна й управлінська структура
  4. Банківське регулювання і банківський нагляд
  5. 2.3. Принципи та функції діяльності комерційних банків
  6. 1.6. Правові засади функціонування банківської системи України
  7. 2.1. Поняття комерційних банків та їх класифікація
  8. 2.4. Порядок створення, реєстрації і припинення діяльності комерційних банків
  9. Операції комерційних банків
  10. Процентна політика, рефінансування комерційних банків
  11. 2. Організаційна та функціональна структура комерційного банку
  12. §8. Фінансові послуги комерційних банків. Лізинг
  13. Залучення ресурсів в діяльності комерційних банків та страхових компаній
  14. 1.2. Господарсько-правові засади регулювання іпотечних відносин
  15. Правові та організаційні засади місцевого самоврядування
  16. Правові засади забезпечення функціонування Державного казначейства в Україні
  17. Еволюція та розвиток комерційних банків в Україні