<<
>>

1.4. Формування банківської системи України після проголошення (у 1991 р.) незалежності Української держави

Сучасна банківська система України почала формуватися, як зазначалося раніше за часів СРСР, що пов’язане з процесом "перебудови" економіки у другій половині 80-х років ХХ ст.

Процес переходу до ринкових принципів ведення господарства спричинив загострення політичної ситуації в СРСР, призвів до "параду суверенітетів" колишніх союзних республік, у результаті чого розпочався процес дезінтеграції колишнього Союзу. Зокрема, 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України" [56], а 3 серпня цього ж року Закон "Про економічну самостійність України" [168], які законодавчо закріпили за нашою державою право формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. У зв’язку з цим постала необхідність побудувати ефективну банківську систему, як одну із найголовніших структур ринкової економіки, яка здійснює трансформаційні ринкові перетворення.

Створення власної банківської системи офіційно розпочалося з прийняттям (у березні 1991 р.) Закону України "Про банки і банківську діяльність" [161], згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також було визначено, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" [180] власністю Української РСР оголошено: Український республіканський банк державного-комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР, з їх мережею обчислювальних центрів, усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України.

Саме з прийняттям цього закону пов’язують перший етап реформування банківської системи. Уже влітку 1991 р. інструкції союзного Державного банку не мали зобов’язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 р. Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і Національний банк України став центральним банком.

Ліквідація державної монополії на банківську діяльність, роздержавлення та акціонування державних спеціалізованих банків держави, вихід на арену комерційних банків, а також створення Центрального банку України, поява спеціального банківського законодавства призвели до демонтажу жорстко централізованої, з вертикальною побудовою системи управління банками і, як наслідок, - до створення дворівневої банківської системи з внутрішньо притаманною їй можливістю самоврядування.

Проте, головним результатом створення спеціального банківського законодавства стали корінні зміни ролі банків у господарстві країни. Банки отримали права, які дозволили їм нарешті приступити до виконання тих завдань, заради яких в 1987 р. були реорганізовані діючи та створені нові державні спеціалізовані банки. Введення в дію спеціального банківського законодавства сприяло розвитку банківської системи нового типу, а також поглибленню економічної реформи та зміцненню ринкових відносин.

Поява дворівневої банківської системи була першою політичною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Однак, на час проголошення незалежності України, виконавча й законодавча база країни були недостатньо розвиненими, аби відповідно підтримувати орієнтовану на ринок банківську систему. Національний банк також був тільки створений і не міг функціонувати на належному рівні. В цей час майже весь обсяг комерційних операцій зареєстрованих у 1991 р. банків припадав на частину державних банків, хоча вже діяли і новостворені комерційні банки, проте, їх питома вага у фінансовій структурі країни була незначною. У період, що настав після проголошення незалежності України, діяльність українських комерційних банків із фінансового погляду була надзвичайно примітивною.

У 1991-1993 р.р. вона нагадувала операції західноєвропейських торгових банків XVIII ст. Нові комерційні банки, зазначав П. Сохань, охоче бралися майже за всі види ділових операцій, якщо вони могли мати з цього хоч якийсь прибуток [208, с.42].

Однак, поступово ставали зримими рамки банківської системи, подальший розвиток якої відбувався в перші роки незалежності. Процес формування цієї системи в Україні фахівці банківської справи поділяють на кілька етапів, хоч із деякими розбіжностями. Так, Н.З. Бицька вважає, що розвиток банківської системи України за час свого існування прийшов два етапи [24, с.83]. В одному із навчальних посібників виділяється 4 етапи [25, с.17-18]. Ряд авторів, зокрема О.В. Васюренко [33, с.34-36], В. Ларцев [111, с.24-25], О.А. Костюченко [97, с.40-41] називають 5 етапів. Розбіжності щодо кількості етапів розвитку банківської системи України, на нашу думку, викликані в основному тим, що дослідження цього питання проводилась в різні роки, а тому в залежності від цього і називається неоднакова кількість етапів.

З огляду на пройдений шлях у розвитку банківської системи України, на наш погляд, можна виділити 6 етапів:

1 етап: 1988-1990 р.р. – створення прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

2 етап: 1991 р. - перше півріччя 1992 р. – перереєстрація українських комерційних банків і початок формування банківської системи України після проголошення незалежності Української держави;

3 етап: друге півріччя 1992 р. – 1993 р. – розвиток банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

4 етап: 1994-1996 р.р. – розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадження національної грошової одиниці – гривні;

5 етап: 1997-1999 р.р. – розвиток банківської системи в умовах поглиблення світової фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування;

6 етап (від 01.01.2000 р.

і дотепер) – розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, зростання основних показників діяльності банків, посилення їх позитивного впливу на процеси економічного розвитку, підвищення довіри населення до банківських установ [155, с.176-183].

Створення прототипу системи українських комерційних банків, почалося ще в 1988-1991 р.р. у складі банківської системі СРСР і пов’язано це було зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

- комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк, Зовнішньоекономічний банк);

- галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрпостачбанк, Трансбанк);

- філії великих російських комерційних банків (Інкобанк, Столичний та інші);

- державні та кооперативні комерційні банки, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

Таким чином, на момент проголошення незалежності України вся її банківська система була представлена п’ятьма державними банками (пізніше три з них – Промбудбанк, Укрсоцбанк та Агропромбанк було перетворено в акціонерні кампанії – Промінвестбанк, Укрсоцбанк і банк АПБ "Україна"; Зовнішекономбанк перетворився в Укрексімбанк, але залишився державним, Ощадбанк теж залишився державною установою). Крім названих банків було ще майже два десятки зареєстрованих у Москві галузевих банків, що перебували під контролем різних галузевих міністерств. Наприклад, Міністерство будівництва УРСР заснувало Монтажспецбанк, Державний комітет з постачання УРСР заснував Укрпостачбанк (згодом реорганізований у банк "Ажіо"), Міністерство будматеріалів – Укрбудбанк (згодом реорганізований у банк "Відродження"),Міністерство лісового господарства – Лісбанк тощо [133, с.9-10].

У той же час понад 20 банків були засновані за змішаною ознакою, як державні та кооперативні установи: це Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк, Приватбанк та інші.

На другому етапі в першу чергу відбулася перереєстрації комерційних банків в Українській республіканській книзі Реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому, в більшості комерційних банків відбулися істотні зміни у складі їх засновників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків. На цьому ж етапі створювалися все нові і нові комерційні банки. Цьому сприяла ліберальна ліцензійна політика – низькі вимоги до розміру статутного капіталу і відсутність професійних вимог до керівників нових банків. Так, у серпні 1990 р. обов’язковий статутний капітал при одержанні ліцензії для комерційного банку становив 5 млн. руб. Відкриття банку в Україні можна було порівняти, з юридичної точки зору, з відкриттям приватного підприємства або акціонерного товариства. А, оскільки, кожен банк міг розраховувати на кредитні ресурси, то бажаючих відкрити банк не забракло. Як наслідок, на кінець 1991 р. їх було створено вже 76 [53, с.4-8].

Третій етап в розвитку банківської системи України пов’язаний зі створенням нових комерційних банків. Ці банки створювались із значною частиною приватного капіталу (в результаті інтенсивного розвитку спільних і малих підприємств, акціонерних товариств, а також на кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів). У цей період, на фоні розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1992-1993 р.р. підприємствами або приватними особами в Україні було створено велику кількість, так званих, кишенькових банків. Якщо в 1991 р. комерційних банків було 76, то в 1992 р. – вже 130, а у 1993 р. – 207. Протягом трьох наступних років кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні [39, с.102].

Необхідно підкреслити, що професійний рівень переважної більшості нових банків був низьким. Українські "банкіри", як правило, не мали достатніх професійних навичок та моральних засад, аби повною мірою додержуватися законодавства. Та й нормативно-законодавча діяльність комерційних банків в той час ще була сформована на неналежному рівні, внаслідок чого діяльність новоявлених банкірів не була переобтяжена зайвим контролем з боку держави та її правоохоронних органів, що призводило до зловживань у цій сфері [156, с.98-100].

У той час провідне місце у банківській системі зайняли три найбільші установи - Промінвестбанк, Укрсоцбанк та "Україна", протягом 1991-1993 р.р. обсяг їхньої діяльності становив 80% ринку банківських послуг. Допущені до кредитних ресурсів Національного банку України з процентною ставкою, набагато нижчою від рівня інфляції, ці банки зуміли одержати чималі доходи. Другим джерелом зростання їхнього добробуту стали операції з валютою, особливо для тих, хто мав доступ до відповідних ресурсів і дозвіл на проведення валютних операцій.

Протягом цього ж періоду на приватні комерційні банки припадало менш ніж 10% банківських операцій. Але попри такий стан справ, вони швидко навчились, як треба діяти, і показали себе більш підприємливими установами, а ніж державні банки [208, с.44].

Четвертий етап розвитку банківської системи України характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. А це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Так, у 1994 р. збанкрутувало 12 банків, у 1995 р. – 20, у 1996 р. – 45 банків, а ще 60 опинилися в ситуації прихованого банкрутства [122, с.31-37]. Тобто даний період характеризується скороченням кількості банків, погіршенням їх фінансового стану. Третина зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду. В цілому банківська система України перебувала в стані стагнації [24, с.84].

Завдяки вжитим заходам Національного банку України та уряду вдалось призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці країни у другій половині 1996 р. визнаний і зарубіжними експертами. Підтвердженням його служила грошова реформа, успішно проведена восени 1996 р.

Другою позитивною ознакою стало підвищення інтересу до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представників іноземних банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази [122, с.31-37].

Проте, результати, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем і негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні.

П’ятий етап в розвитку банківської системи України пов’язаний з розвитком кризових явищ. Період з осені 1997 р. (весь 1998 р.) та першої половини 1999 р. став періодом фінансово-економічної кризи в Україні, активний розвиток якої прийшовся на 1998 р. Фінансова криза в Україні була спричинена азіатською фінансовою кризою.

Азіатська криза долинула і до України. Внаслідок її у 1998 р. відбулася значна девальвація курсу національної валюти (гривні), сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30-35%. За даними Національного банку України, протягом 1998 р. 16 комерційних банків були закриті і вилучені із Державного реєстру банків, а упродовж 1999 р. ще збанкрутувало і були закриті 11 банків [12, с.32-33]. Хоча криза призвела до знецінення значної частини капіталів банківської системи, банкрутства ряду банків, але вона не спричинила відчутних потрясінь, Україна уникла дефолту [60, с.6-9]. А це свідчило про те, що українська банківська система стала набувати стійких ознак. Вона витримала жорстке випробування хоч і не обійшлось без значних збитків. Внаслідок кризи значна кількість вітчизняних банків опинилася у скрутному фінансовому стані. Вони гостро відчували нестачу коштів, багато із них були некредитоспроможні.

Звичайно, кризові явища в Україні були зумовлені не тільки азіатською кризою, а й загальноекономічними умовами в самій Україні, насамперед багаторічною інфляцією, складом виробництва, поширеним способом здійснення платежів шляхом бартеризації, повільним розвитком приватного сектора і таке інше.

Шостий етап в розвитку банківської системи України, на наш погляд, бере свій відлік з 2000 р. і продовжується дотепер. Він характеризується поступовою фінансовою стабілізацією, подальшим стимулюванням скорочення темпів інфляції, підтримкою Національним банком України ліквідності комерційних банків, зростанням кредитної та інвестиційної активності комерційних банків, підвищенням довіри населення до банківської системи, розширенням спектру послуг, що надаються клієнтам, посиленням конкуренції на ринку банківських послуг не тільки серед вітчизняних банків, але й серед банків з іноземним капіталом, що діють в Україні, початком злиття та поглинення банків, фінансової реструктуризації їх діяльності, активним впровадженням комп’ютерних технологій та системи електронних платежів.

Таким чином, можна стверджувати, що за період 1991-2006 р.р. в Україні сформовано нову банківську систему ринкового типу, яка сприяла стабілізації вітчизняного фінансового ринку та створенню передумов економічного зростання.

<< | >>
Источник: ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.4. Формування банківської системи України після проголошення (у 1991 р.) незалежності Української держави:

  1. 7.6. Становлення і зміцнення банківської системи України
  2. 1.6. Правові засади функціонування банківської системи України
  3. 1.3. Становлення й розвиток банківської системи України у складі Російської імперії та СРСР (у XVIII – на початку ХХ століття)
  4. Формування валютної системи України
  5. 3.1.2. Структурні зміни у бюджеті України за роки незалежності
  6. 4.5 Особливості переходу від директивно планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України
  7. 2.4. Реформування та розвиток банківської системи
  8. § 2. Формування інтеграційної стратегії України в умовах глобалізації
  9. Принципи формування та структура державного бюджету України
  10. 2.1. Формування видатків бюджету на фінансування охорони здоров’я України
  11. 74. Політика держави в галузі зайнятості і безробіття. Закон України “Про зайнятість населення”.
  12. 1.2. Становлення й розвиток банківської системи в Російській імперії та її нормативно-правове регулювання в XVII – на початку ХХ століття
  13. Основні напрямки реформування Державного казначейства України і казначейської системи касового виконання Державного бюджету України
  14. 3.2. Склад і структура бюджетної системи України
  15. 3.2.1. Етапи становлення і розвитку податкової системи України